Чи має право роботодавець примушувати працівника звільнитися за власним бажанням через введення карантину або обмежувальних заходів?
Не має. На період карантину або обмежувальних заходів внесення змін до КЗпП України щодо звільнення працівників, у т. ч. у зв'язку із такими заходами, не було.
Ст. 38 КЗпП України визначено, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на
роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Тобто, звільнення працівника за власним бажанням – це розірвання трудового договору з ініціативи працівника. В даному випадку працівник повинен написати роботодавцю відповідну заяву на звільнення. Роботодавець не має права примушувати працівника під тиском до написання такої заяви, мотивуючи це зупинення роботи підприємства, карантином, обмежувальними заходами чи з інших підстав, і якщо працівник не бажає звільнятися, то за будь-яких умов він не повинен писати таку заяву.
Примус працівника до написання під тиском заяви на звільнення або незаконне звільнення працівника може кваліфікуватися як грубе порушення законодавства про працю і за такі дії посадових осіб може бути притягнуто як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності . Адже незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним як викривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також інше грубе порушення законодавства про працю - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років (ст. 172 КК України).
А грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років (ст. 173 КК України).
Головний державний інспектор
Управління Держпраці у Полтавській області Наталія Ляшенко
