На сьогодні в українському суспільстві спостерігається ситуація, яка свідчить про ,,омолодження” злочинності, що викликає неабияку тривогу. До основних причин та факторів, які провокують збільшення кількості правопорушень та зростання злочинності серед дітей та підлітків, відносяться: негативний вплив у сім’ї, відсутність зайнятості суспільно-корисною діяльністю, вживання алкогольних та наркотичних речовин, потреба в самоствердженні, несприятливий вплив засобів масової інформації.
Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою та суспільною проблемою, що постійно привертає увагу вчених і практиків. Вона є складовою загальної злочинності та засвідчує тенденції її розвитку в майбутньому. Це зумовлено не лише тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду, а й тим, що на сьогодні, це – одна з найбільш кримінально-уражених верств населення.
Передусім підкреслимо, що злочинність неповнолітніх – це своєрідний індикатор соціальної ситуації в державі. Зростання злочинності неповнолітніх, як правило, свідчить про несприятливі соціальні процеси. Аналіз злочинності неповнолітніх є, з одного боку, інструментом виявлення криміногенних факторів в соціумі, а з іншого – базою для прогнозування злочинності в цілому.
Так, з правової точки зору, відокремлення злочинності неповнолітніх в окремий вид злочинності здійснюється на підставі такої специфічної кримінально-значущої інтегруючої ознаки, як вік особи злочинця, точніше суб’єкта злочину.
Згідно положень ст. 22 КК України суб’єктом злочину, за загальним правилом, може бути особа, що досягла 16 років, а в окремих випадках, передбачених ч. 2 цієї статті – з 14 років. Отже, злочинність неповнолітніх охоплює випадки, коли злочини вчинено особами суб’єктами злочину у віці від 14 до 18 років.
Найпоширенішим методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй. Це завдання є пріоритетним для правоохоронної системи нашої держави. Суспільство заклопотане, перш за все, тим щоб захистити себе від неповнолітніх правопорушників, і в водночас повернути до нормального життя тих, які стали на хибний шлях. Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально запобігати вчиненню ними нових злочинів та виправленню підлітків. Здійснюючи правосуддя щодо неповнолітніх, суди мають забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як неповнолітнього підсудного, так й інших учасників процесу.
Особливе значення у запобіганні та профілактиці злочинів серед неповнолітніх мають кримінально-процесуальні, у тому числі й запобіжні заходи, що застосовуються до неповнолітніх. Вони можуть сприяти попередженню злочинів і водночас забезпечити виправлення підлітків.
Статистичні дані вказують на те, що злочинність неповнолітніх тісно пов’язана із соціально-побутовими умовами їх проживання, матеріальним та культурним рівнем батьків неповнолітніх та їх оточення, профілактичними заходами учбових закладів, органів та міліції у справах дітей.
Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально сприяти попередженню вчинення ними нових злочинів та виправленню підлітків. Здійснюючи правосуддя, суди повинні забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як підсудного неповнолітнього, так й інших учасників процесу.
Правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою процесу національного розвитку кожної країни. Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому суди повинні враховувати вимоги міжнародних правових актів, зокрема тих, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. У міжнародно-правових актах наголошується на необхідності особливого захисту дітей та підлітків. Україною було підписано міжнародний договір від 29 листопада 1985 року, за яким вона взяла на себе зобов’язання виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (,,Пекінські правила”). У пр. 2.1 зазначених Правил підкреслюється необхідність неупередженого їх застосування.
В іншому важливому міжнародному документі — Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 році і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 році (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції ,,арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу”.
Основні напрями державної політики України стосовно дітей і заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, суспільними інститутами були визначені в Національній програмі ,,Діти України” (затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 р. № 63/96. Серед її основних завдань — здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей.
Рівень криміналізації у підлітковому середовищі залишається високим.
Здійснюючи правосуддя стосовно неповнолітніх, судді мають неухильно дотримуватись норм міжнародно-правових актів, національного законодавства, зокрема кримінального та кримінального процесуального законодавства з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод неповнолітнього підсудного.
Під час здійснення кримінального провадження щодо неповнолітнього судді з’ясовували вік підлітка, стан його здоров’я та рівень загального розвитку, характеристику особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, наявність даних про розумову відсталість підлітка, не пов’язану із душевним захворюванням, також з’ясовували, чи могла ця особа повністю усвідомлювати значення своїх дій, якою мірою могла ними керувати. Це допомагало виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, зробити висновки, чи є це правопорушення випадковим або його зумовили певні фактори, які слід усунути. Необхідність в з’ясуванні вказаних обставин пояснюється тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності або звільнення від неї, призначення виду та міри покарання.
