Підстави та умови проведення відрахувань із заробітної плати
Відрахування (утримання, стягнення) — це та частина нарахованої працівникові відповідно до штатного розкладу та встановлених норм заробітної плати, яка йому не видається, а утримується роботодавцем, який потім розпоряджається цими грошовими коштами відповідно до законодавства (зазвичай, перераховує їх відповідним особам або ж використовує їх для покриття заборгованості працівника перед власним підприємством).
Як зазначено у ч. 1 ст. 127 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та ч. 1 ст. 26 Закону № 108, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Вичерпний перелік підстав для проведення відрахувань міститься у ч. 2 ст. 127 КЗпП. Так, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, де вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) роботодавця:
-
для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати;
-
для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок (до таких помилок належать, зокрема, неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період, тоді як не пов’язані з обчисленням помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів вважатися лічильними не можуть);
-
для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості;
-
на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування;
-
при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки (окрім випадків, коли працівник звільняється з роботи внаслідок призову на військову службу, переведення на роботу на інше підприємство, відмови від продовження роботи у зв’язку зі зміною умов праці, скорочення штату або чисельності працівників, невідповідності посаді, нез’явлення на роботу протягом чотирьох місяців підряд через тимчасову непрацездатність, а також при направленні на навчання та у зв’язку з переходом на пенсію);
-
при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству.
Слід наголосити, що роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати працівника коштів з метою погашення заборгованості працівника перед підприємством, що утворилася у разі несвоєчасного повернення авансу, виданого у зв’язку з направленням працівника у службове відрядження, переведення до іншої місцевості, а також на господарські потреби лише за наявності двох умов: по-перше, працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, а по-друге – ще не минув один місяць з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. Якщо ж працівник оспорює підстави і розмір відрахувань або роботодавець пропустив строк для видання відповідного наказу, проведення відрахування не допускається.
Документами, на підставі яких здійснюється відрахування із заробітної плати, можуть бути: наказ (розпорядження) роботодавця (у разі покриття заборгованості працівника підприємству, на якому він працює); будь-які виконавчі документи - виконавчі листи, що видаються судами, ухвали та постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, виконавчі написи нотаріусів; письмове доручення працівника роботодавцю на перерахування частини свого заробітку на користь суб’єкта підприємницької діяльності, що продав працівникові товар у кредит та ін.
Утримання із заробітної плати проводяться щомісячно аж до повного погашення заборгованості. Відповідно до ч. 1 ст. 128 КЗпП при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — 50 відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят відсотків заробітку.
Обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.
За трудовим законодавством обов’язок проведення відрахувань встановлюється також наказом (розпорядженням) роботодавця (у вищезазначених випадках, передбачених ст. 127 КЗпП).
Ще одним із засобів захисту трудових прав та законних інтересів працівників є встановлення заборони на проведення відрахувань із виплат, які за своїм призначенням є гарантійними та компенсаційними. При цьому, як випливає зі змісту ст. 129 КЗпП, не допускаються відрахування з вихідної допомоги, яка виплачується у разі звільнення працівника; компенсації працівникові за невикористану відпустку (крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років); компенсації працівникові витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей; допомогу у зв’язку з вагітністю і пологами тощо.
Головний державний інспектор управління Держпраці
у Полтавській області Наталія Ляшенко
