Реалізація прав людини,зокрема, учасниківантитерористичної операції, членів їх сімей та внутрішньо
переміщених осіб які постраждали внаслідок зазначеної операції
Дотримання прав і свобод особи стало одним з найважливіших пріоритетних принципів незалежної України. Указом Президента України від 08 грудня 2008 р. №1149 запроваджено проведення заходів до Всеукраїнського тижня права.
В Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушним.
Також Україна ратифікувала більшість найважливіших міжнародних актів в сфері прав людини.
Права людини відрізняються за певними якостями, які не можна не брати до уваги при забезпеченні, охороні й їх захисті. Поділ прав людини на групи має практичне значення. Залежно від сфери суспільного життя, з якою вони пов'язані, права людини у юридичній літературі поділяються на фізичні (життєві), особистісні, політичні, соціально-економічні, культурні.
Стаття 22 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У зв’язку з проведенням на сході України антитерористичної операції питання захисту прав учасників АТО, членів їх сімей, внутрішньо переміщених осіб та постраждалих внаслідок зазначеної операції на сьогоднішній день є одним із найважливіших напрямків діяльності держави.
З метою вдосконалення діяльності щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні Указом Президента України від 25.08.2015 року № 501/2015 затверджено Національну стратегію у сфері прав людини. Одним із напрямків стратегії є створення можливостей для забезпечення достатнього життєвого рівня та належного соціального захисту громадян.
Частина 1 ст. 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи.
Для отримання довідки необхідно звернутися із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Соціальні виплати, зокрема пенсії, призначаються та виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду за місцем фактичного проживання/перебування переселенців. Для призначення (відновлення виплати) пенсії внутрішньо переміщена особа подає відповідну заяву в підвідомчий орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання. До заяви подається довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Територіальний орган Пенсійного фонду призначає (відновлює) виплату пенсій на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при структурному підрозділі з питань соціального захисту населення.
Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної особи надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби, такий статус надає особі спеціальні, додаткові права, не звужуючи, між іншим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
При цьому спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Чинним законодавством передбачено чимало актів, які передбачають захист прав та інтересів, надання матеріальної допомоги, пільг та інше соціальне забезпечення.
Так право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі — Закон).
Перелік підстав припинення виплати пенсійних виплат також визначаються зазначеним Законом (ст.49).
На сьогоднішній день Верховним судом прийнято рішення в зразковій справі від 03.05.2018 року№ 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року, яким визначено ознаки, що обумовлюють типове застосування норм матеріального права.
Висновки Верховного Суду викладені в зразковій справі № 805/402/18 підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
При цьому, виплата пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем, а відповідач право позивача на пенсію не заперечує.
Висновки Верховного суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п.1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” в редакції на день прийняття цього рішення.
Кременчуцьке об'єднане управління
Пенсійного фонду України
Полтавської області
