Зокрема, таких висновків дійшли суди у справі про встановлення факту батьківства де в обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що вона проживала з померлим однією сім`єю проте без реєстрації шлюбу. Під час такого спільного проживання у них народилася дитина — син. Запис про батька дитини було зроблено в порядку, визначеному ст. 135 Сімейного кодексу України, за вказівкою матері.
Батько дитини помер, після чого відкрилася спадщина на належне йому майно. Проте спадкоємцями першої черги щодо його майна були відповідачі по справі – мати та його дочка, які незважаючи на те, що син також є спадкоємцем першої черги після смерті батька, не визнавали його прав на спадщину, а тому він не міг їх реалізувати.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 16 квітня 2025 року погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які задовольнили позов, підкресливши, що законодавством не визначено конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства.
Так судом зазначено, що підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, а також, що при встановленні факту батьківства після смерті особи суд може брати до уваги результати молекулярно-генетичної експертизи як основний доказ, що підтверджує походження дитини від конкретної особи, навіть за відсутності інших доказів спільного проживання чи визнання батьківства за життя.
