Закон України № 2229-VIII “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.
7 січня 2018 р. набув чинності Закон України № 2229-VIII “Про запобігання та протидію домашньому насильству”. Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Захист дітей від жорстокості, попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить
міждисциплінарний характер. У діяльність щодо припинення насильства повинні залучатися працівники правоохоронної системи, органів опіки та піклування,
представники соціальної та педагогічної спільнот, співробітники медичної і психологічної служб.Однак, найчастіше зусилля зі створення ефективної системи профілактики та
припинення насильства щодо дітей, надання допомоги жертвам жорстокого поводження розбиваються через перешкоди, з-поміж: відомча обмеженість і міжвідомча роз'єднаність,
суб'єктивізм у виборі недержавних організацій для співпраці, відсутність єдиних методичних і системних підходів в організації профілактичної роботи;ігнорування профілактичної
спрямованості в роботі з дітьми і сім'єю; відсутність законодавчих норм і правозастосовної практики щодо захисту і реабілітації жертв, що посилюється правовою неписемністю і
недовірою населення до правоохоронних органів, низькими матеріальними статками, що не дозволяють звертатися за кваліфікованою юридичною допомогою;несформованістю у педагогічних,
поліцейських, соціальних, медичних працівників навичок спілкування з жертвою, що веде до приховування або замовчування фактів насильства, особливо за відсутності особистої
зацікавленості дорослого в покаранні кривдника і реабілітації постраждалого від домашнього насильства; відсутність ефективно діючої і доцільно організованої реабілітаційної системи.
Проблема ускладнюєтьсяще й тим, щозначначастинапостраждалихвіднасильства–вихідці з неблагополучнихверствабо «дітивулиці», в долях яких мало хтозацікавлений.
Інодідітиоплачуютьвласнимстражданням і навітьжиттямбатьківську потребу в самоствердженні, прагненнідорослихвлаштувати особисте життя, стаютьзаручникамип'янихбатьків і
постійнороздратованихматерів.
Розв'язати проблему насильства щодо дітей можна тільки у разі спільної роботи педагогів, батьків і всіх дорослих, які так чи інакше причетні до виховання дітей. Метою роботи щодо нівелювання наслідків насильства є не заміна або усунення батьків, які не в змозі нести відповідальність за виховання своїх дітей, а допомога сім'ї у відновленні або формуванні здатності до названої діяльності.
