27 серпня видатному українському письменникові Феодосію Кириловичу Роговому виповнюється 100 років від дня народження.
Творчість Рогового – це абсолютно оригінальне, нове для нашого вітчизняного письменства художнє явище, бунтарське по своєму духу, авангардне по суті. А звернення письменника до теми понищення рідного краю давало йому можливість порушити надзвичайно важливі проблеми сучасності, пов’язані з призначенням людини на Землі, висвітлити їх не в контексті певних історичних подій, а контексті буття. Художні ідеї, втілені в романах Ф.Рогового, стали справжніми відкриттями, які багато в чому випередили свій час. Потреба розповісти про втрачений назавжди край, зафіксувати в художньому слові дух, досвід, надії народу стало основним мотивом творчості Феодосія Рогового і визначила його письменницьку спрямованість.
Цьогорічний ювілей письменника відзначається на державному рівні. З метою вшанування пам’яті письменника та популяризації його творчості пропонуємо невеликі уривки з роману Феодосія Рогового «Свято останнього млива».
«…Мені легко вдалося вибратися на кручу, і тепер, спинений запахами, я виикливо наслухав нічні плавні. Кругом сизо-червоно, і видно кожну травину, кожне дерево, гіркуваті кущі шелюгу, гнучкого верболозу. Од обрію до обрію, мов крізь туманну воду, я продивляю райдужно-пахучі покоси трави, лави косарів, громадильників, бокаті, круто викладені копиці й стоги сіна, череди корів, табуни коней, отари овець, кудлаті жмутки дикого хмелю — все наше бідне багатство. На Великому лиманці, де втоплено ще запорожцями діжку золота і кожен мокловодівський дядько потайки од сусіда пірнав у глибінь на пошуки, рачкуючи по дну, поки не тріщало в вухах, вовтузиться сполохане птаство, сплескує тугими хвостами безрозсудлива риба. Хочу наблизитись до тих милих звуків, aлe не веде мене серце: буде йому дуже боляче не побачити моєї уяви. Ноги не піднімаються переступати через повалені дерева, мов то лежать неживі люди і через них переступати не гоже, навіть прямуючи до найвищої мети…
Ще минулогo проліта сюди приїздили і приходили люди з косами, а нинішнього - з бензопилками, з холодними лезами сокир, щоб зітнути нашу справічну аlmа mater, розвіяти ії дух, розладнати суголосся поміж нами і світом. І толочені трави суплено дивуються, ламають голови, не знаючи, як пояснити, що на ці плавні з незапам’ятних часів мали право лише косарі, а тепер... десь уже заготовляють акти на списання і дерев, і трав, і Мокловодів...».
(Роговий Ф. Свято останнього млива: романи. – К. : Пульсари, 2015. – 670 с.)
#ФеодосійРоговий, #100річний_ювілей, #УкраЇNачитана
