Цього року 27 серпня відомому українському письменникові Феодосію Кириловичу Роговому виповнюється 100 років від дня народження.
За роман «Свято останнього млива» він отримав найвищу державну нагороду – Шевченківську премію. Хоч твір довго не хотіли друкувати. У листі до тодішнього голови Спілки письменників України Василя Козаченка Феодосій Кирилович зазначає: «І я написав того ж року (сімдесят третього) роман "Свято останнього млива". Про віщо книга - не перекажеш, її треба читати. Читати сумлінно, довірливо... бо вся дія відбувається в момент переселення людей одного посульського хутірця. Кожен навіки прощається з чимось таким, назвати якого одним словом я не зумію - справічне, кровне, і, мабуть, найрідніше, що може мати людина. Виривають її з корінням і пересаджують на інші ґрунти. Буде вона, селянська душа, і там жити, і радіти, і любитися... і через якесь родове коліно все забудеться, може, як його й не було, але... Але скажіть, скажіть, будь ласка, руйнуватиме вона свою родову хату сміючись? Без жалів? Під музику?.. Звідси настрій моєї книжки. Але немає в ній ні крихти розпачу. В кожному наболілому серці живе промінець надії, сподівань на краще. Бо все - те, краще - вони, переселені, вивозять з собою в своїх душах - і мову, і звичай, і прапор, і любов, і всі від начала скарби свого духу...».
З метою вшанування пам’яті та популяризації творчості цьогорічного ювіляра пропонуємо невеликі уривки з роману Феодосія Рогового «Свято останнього млива».
«От ти дивись: німий язик, несвідома скотина — хто їі навчив боронити своє? То в неї, доводять, інстинкт. Такий, мовляв, 6езумовний собі рефлекс. Успадкований. Передаваний… Можливо, може, можливо. Скажи ж тоді, на милість, скільки ще ждати свідомим, гли6окоосвіченим і високоморальним людям, щоб нажити безумовний рефлекс елементарної совісті, рефлекс справедливості, сумління... Щоб їх не виховувати (це так нам слабо вдається), не набувати (це штучно й підладовно, і тому, мабуть, вже ось тисячі років не стає безумовним, a щодалі умовнішає), а щоб, одержавши в спадок, вже їх розвивати і, вдосконалені, передати своїм нащадкам. Як тепер передаємо набуті бездушність, відчудження, лицемірство, брехню і всякі успадковані антиморалі»…
(Роговий Ф. Свято останнього млива: романи. – К. : Пульсари, 2015. – 670 с.)
#ФеодосійРоговий, #100річний_ювілей, #УкраЇNачитана
